розмова наталії гузенко з владою ралко
уривки. пряма мова. серпень 2007
майстерня
У дитинстві я мала власну кімнату, справжню, з особливим простором — лише моїм. Із купою улюблених речей, фотографій, різними пам’ятними папірцями й талісманами. Пригадую, як внаслідок численних переїздів кімнати не стало. Потім вона ще довго існувала в моїй свідомості — я не могла звільнитися від її матеріальності. А одного дня я привезла у майстерню валізу з улюбленими дитячими дрібничками — усім тим, що колись належало Кімнаті. Розпакувала ті речі, до яких я ставилася з особливою ніжністю, і розставила їх на полицях. А за кілька днів сховала знову у валізу і більше до них не поверталася — речі поглинули забагато місця в мені тягарем своєї пам’яті.
Зараз моя майстерня може здатися незатишною. Вона швидше нагадує фабричне приміщення — бетонні стіни, вікна під стелю… Іноді не розумієш, яка пора року за вікном — видно лише шматочок неба... Власне, майстерня наразі і є моєю кімнатою в повному розумінні цього слова…
реальність та ілюзія
На полотні чи папері для мене важливо поновити в правах безсоромність, страх, біль, агресивні фантазії, смерть, врешті-решт, — усе те, що часто в реальному житті автоматично включають у систему цінностей як негативне. Мистецтво на відміну від реальності не має моралі, воно аморальне. Насолода від побаченого в роботі, як і роздратування, і мільйон інших почуттів, зароджуються в полі численних смислів. Важливо розуміти, що всі ці почуття викликані тим, чого насправді нема. Мистецтво все ж таки існує в світі ілюзій...
Воно, як хороший гострий ніж. Воно завжди входить у тебе і ріже.
контакт із глядачем
У моєму спілкуванні з глядачем завжди присутня певна дистанція… Мене влаштовує захищеність від миттєвої зворотної реакції та вабить порожнеча між моментом закінчення роботи та її демонстрацією. В ідеалі я би хотіла повністю відокремитися від своїх робіт, самоусунутися, залишити тільки їх у полі зору. Тобто робота — це вже щось окремо від мене, не моє… Робота вже не належить мені повною мірою, вона мусить працювати самостійно, без мене...
кольори
Питання про червоний колір постійно звучало на презентації «Китайського щоденника» — чи хотіла я змалювати кров? Я уникаю подібного однозначного трактування кольорів. Більше того, я би не хотіла демонізувати якийсь колір... Для мене червоний, як правило, асоціюється з оголеністю та вразливістю. Без сумніву, він часто належить до території тіла, найбільш відкритих та відчайдушних його виявів...
непристойне
Іноді мої роботи називали порнографічними. Порнографія сама по собі імпонує мені своєю ясністю. По суті — це функціональна частина еротики, максимально чиста і не прикрита псевдоромантичним ганчір’ям...
Я використовую моменти непристойного, елементи звабливого, але переплавляю їх за допомогою іронії та монтажу в дещо інше, спрямовую їх на не характерні для них об’єкти. Моєю метою було сплутати, приховати різницю між еротизмом вологого повітря, частинами оголеного тіла чи сирого м’яса...
текст
Якщо говорити про використання текстів у малюнках, то я маю зізнатися: слово «бентежить» мене своєю конкретністю. Воно збиває з пантелику. У моїй свідомості воно нерозривно пов'язане з цензурою... У тих поодинокіх випадках, коли я використовую підписи до робіт на папері - це дещо інше ніж текст. Там слова - не просто частина зображуваного, вони продовжують його...
назад
