влада ралко
має бути
без шкіри
...Мені одна глядачка зізналася, що червоношкірі жителі полотен (Влади Ралко - Ред.) жеруть її, а згодом — охоплює відчуття, що вона теж їх їла. У роті з’являється слиз солодкуватого присмаку.
Естетичний канібалізм. Напевно, відірвані руки, ноги вплинули. А психоаналітики визначають відсутність кінцівок у творі мистецтва як ознаку безсилля, але перед чим? Ось Малевич зображував сіячів без рук. Неможна схопити, тримати, відштовхувати, сіяти, ніжити, обіймати… Безрукий означає безвладний. Тут політика. Громадяни, що населяють свідомість художниці й переселяються на полотно та папір, борються за владу, право володіння, свободу, хочуть належати покірно… Жінка спостерігає себе і в той же час відчуває, як спостерігають за нею. Дзеркало. Вона підкорює глядача-чоловіка і лякає глядача-жінку: «…дівчата бояться…». Картини зліплено ніби з запеченої крові. Вони провокують на сексуальність антисексуальним. Відображення тіла — документ про внутрішній неспокій. В її картинах жінкою не милуєшся, її розглядаєш. Її дійсно хочеться з’їсти. Вона — страва. Свіжина. Гострі груди, що стирчать у різні боки, жорсткий мазок, замусолені обличчя. Шиї зламані. М’ясо в’ялене. Палітра, ніби тарілка після душевного жадібного банкету. Я бачив цю палітру. Не дарма ж один із її проектів називався «Рожеве міцне». Під м’ясо. Або вино з м’яса. П’янить. На губах чиєсь тіло червоніє. Підсумок еротичного екстазу? Ні, танок смерті, що позбавляє мене можливості думати про життя. Мене вабить смерть. Я стою перед смертю. Ми прийшли з нікуди, туди ж і підемо. Червона оболонка закриває очі. Мій ніс упирається в ребро мазка.
Художниця Влада Ралко — корінна киянка. Із нормальної родини. Любить стріляти. Висока, струнка, з добрим, іронічним поглядом. Усмішка для всесвіту, може, думаю, війну зупинити. Любить дачу, Богом забуте місце без цивілізації. Там вона думає про мистецтво. Створює мистецтво. Копіює себе «…як поїзд, що розрізав тіло Верхарна: ось ноги, ось вухо, ось череп — кубок моїх пісень…» (Хлєбніков). І вважає, що знає, що робить. Може текст написати. Але, на жаль. Глядач бачить себе і знаходить своє, дивлячись на «Близнюків» чи читаючи «Щоденник», попиваючи вино чи гортаючи глянець — черговий проект Ралко. Кілограми глянцевих журналів везе з собою Влада в забуте Богом село. Паркани, бабці згорблені, в платках та валенцях, калюжі на розбитій ґрунтовій вулиці, догораюча свічка (світло відрізали) і глянець, сторінка за сторінкою: як звабити олігарха, секрети Сари Джесіки Паркер, десяток найсексуальніших чолов’яг… Усе — через себе і — на папір...
текст: олександр ляпін
фото: анна войтенко
репродукції: марія бикова
назад
