культ :: artbook.kiev.ua

анна войтенко

[ культ тіла ]

Гори, гори, гори м’язів
Мені було моторошно. Вони надувалися, мов гумові ляльки з секс-шопу. Повільно й жахливо.
І ставали величезними, бугристими, красивими. Чоловіки й жінки… Культуристи, бодібілденгісти, пауерліфтингісти, фітнесисти, атлетисти, тобто атлети. Вони ще якось називаються, але я не запам’ятала. Ці слова кружляли довкола мене й заважали фотографувати. Але я намагалася не слухати. Я тиснула на кнопку камери. Мені пощастило: я потрапила за лаштунки й знімала головне дійство – підготовку до дійства.
Точніше, до змагань з бодібілдингу...

Я помічаю на столику пляшку коньяку. Доброго. Спортсмени, позираючи на неї, натирають один одного дивною маззю. Ніжними, акуратними рухами наносять блискучу, пахучу, липку коричневу масу на білосніжні тіла один одного. Це крем для взуття? – запитую я тихо, прикрившись фотоапаратом і забившись у найвіддаленіший куток, подалі від цієї «мікеланджелівської» вакханалії. Виявилося, що хлопці намащуються дуже дорогим гримом для тіла. Завдяки йому видно кожен м’яз. Давид змащував задоволеного Геракла, тоді як Геракл тер Аполлона невеличким валиком, намагаючись рівномірно розподілити в’язку суміш по каскадах біцепсів, трицепсів, лопаток, стегон, сідниць… Валик, ніби різець Донателло, висікав мускули, підкреслюючи кожен їх тонкий вигин та випуклість. Виявляв і випускав на волю натягнуті, мов тятива, сухожилля й вени. Здавалося, тіла не витримають такої напруги й вибухнуть, поховавши усіх й усе в тісній гримерці під купою блискучих коричневих уламків...

текст і фото: анна войтенко