Олександр Чекменьов – людина з Луганська. Найпрекраснішого міста у світі. Найцікавішого міста у світі. Найнезвичайнішого міста у світі. Населеного найяскравішими особистостями. Цей висновок я зробив років п’ятнадцять тому, коли вперше побачив фотографії Чекменьова. Він підніс до небес прозу буття. Він відкрив світові луганських мислителів, що спилися, показав, власне, фактуру життєвого дна, безнадійність обернув на іронію, жах – на жарт. Довів, що життя прекрасне всюди. Він перетворив увесь світ на Луганськ. Я тепер точно знаю, що Київ – це великий Луганськ...

Я пам’ятаю останніх ветеранів війни, які вижили. Їх відносить вітром і змиває дощем. Вони зникають. Чекменьов ледве встигає сфотографувати героїв. Він єдиний, кого вони ще цікавлять. Переможці уважно дивляться на мене, я – на них. Одне жіноче обличчя здалося мені знайомим, нагадало сусідку, стару бабцю на ім’я Марія. Я пам’ятаю її дивні розповіді про війну. Вона була снайпером, мала значок «Ворошиловского стрільця»… і ще працювала позаштатним фотокором у дивізійній газеті. У неї в наплічнику лежала маленька трофейна камера. Так сталося, що частина, де служила Марія, потрапила в оточення. Усіх, хто вижив після запеклого бою, німці взяли в полон. Жінок завели в сільський клуб і почали обшукувати. Знайшли фотоапарат. Німець наказав полонянкам роздягтись. Потім поклав на підлогу автомат і встромив око у видошукач. Марія тієї ж миті кинулась до зброї. Німці померли. Жінки в чому мати народила вискочили на вулицю. Солдати, хоч і чули постріли, розгубилися. І теж померли. Далі – річка, болото, ліс. Знову війна…

Олександр Ляпін

назад

• підписка на новини
• кошик